mind

Зима близько: чому телеглядач не отримає українську «Гру престолів»

Як вітчизняним каналам підвищити якість телепродукту власного виробництва

Цей матеріал також доступний російською
Зима близько: чому телеглядач не отримає українську «Гру престолів»
Кадр з серiалу «Гра престолiв»
Фото hbo.com

На українських телеканалах за пару тижнів стартує новий сезон. Раніше за інших його відкриє канал «2 + 2» – 14 серпня. На каналі намічені дві вітчизняні прем'єри, ще декілька в розробці. На презентації цьогорічного осіннього сезону генеральний продюсер каналу Максим Кривицький пообіцяв, що весняний буде ще більш насиченим, ніж підготовлений до запуску. Канал нарощує ефірний час серіального контенту українського виробництва активніше за своїх конкурентів. Так, у січні–червні цього року на «2 + 2» вийшли чотири прем'єрних вітчизняних серіали.

За підрахунками компанії «Медіа Ресурси Менеджмент», за перше півріччя 2017 року в ефір першої шістки українського ТБ вийшли 28 прем'єрних серіалів. Якщо порівнювати з аналогічними показниками першого півріччя 2016 року, то кількість нових серіалів зросла: у січні–червні 2016 року в ефірі першої української шістки дебютувало 23 серіали.

Потреба в серіальному контенті вітчизняного виробництва зросла в зв'язку з введеними в травні цього року мовними квотами. Але зростання кількості не означає підвищення якості. Чому глядачеві, який вже звик до «Шерлока», «Справжнього детектива», «Карткового будиночка» і «Гри престолів», місцями стає ніяково при перегляді вітчизняного продукту, очевидно: американський чи британський серіал на відеоресурсах і українське телевізійне шоу – це два різних підходи. У другому випадку – чистий бізнес, ну а в першому – поєднання бізнесу з мистецтвом.

Американський телеканал HBO витрачає на виробництво однієї серії «Гри престолів» понад $10 млн. Одна серія телевізійного продукту в Україні коштує приблизно $20 000. Десь такий самий відрив і за якістю.

Якщо при виробництві ігрового фільму 40 років тому за один знімальний день створювали дві хвилини екранного часу, то сучасні темпи поточного серіального виробництва вимагають в середньому 20 хвилин на день. Тобто якщо це ситком, наприклад, і не потрібно міняти локації, то цілком можна відпрацьовувати за день одну серію. Це говорить про те, що швидше за все, актори побачать текст ролі в кращому випадку напередодні. Про те, що хтось за цей час відпрацює образ, навіть не йдеться.

Утім, практика показує, що телеглядач цього і не вимагає. Будь-який продакшен – це перш за все бізнес, що обов'язково думає про монетизацію. Показовим у цьому випадку є відомий у галузі приклад двох продуктів продакшена FILM.UA. Їхній іміджевий проект, який вивів продакшен на міжнародний ринок, – «Нюхач», детективний серіал про унікального спеціаліста, який має неймовірний нюх, що і допомагає розкривати заплутані злочини. Виробництво обходиться безпрецедентно дорого – $500 000 за одну серію. Компанія продала не лише права на покази цього серіалу в різні країни, але і сам формат.

Японці і французи знімають своїх «Нюхачів». Але золоті яйця для FILM.UA несе зовсім не він. Поряд з «Нюхачем» тут знімають «Жіночого лікаря» – нескінченну історію про лікаря, який їде працювати в провінцію і стає незамінним. Зйомки обходяться продакшену в дуже скромні гроші, при цьому продукт залишається незмінним годувальником структури: скільки б його не показували по ТБ, рейтинги не падають.

До речі, саме продюсер FILM.UA Ірина Костюк була тією людиною, що познайомила українських телеглядачів із «Грою престолів». У 2011 році, коли цей серіал тільки вийшов і набирав обертів, вона була генпродюсером телеканалу «ТЕТ», що боровся за молодіжну аудиторію з «Новим». Тоді канал закупив права на показ міжнародного телехіта – і той з тріском провалився. Рейтинги зовсім не виправдали покупку. Зате дешевий у виробництві і нехитрий український «Віталька» вистрілив.

Але навіть якщо серіал у виробника виходить не дуже успішним і рейтинговим, скільки б у нього не вклали, рано чи пізно він окупається. Його показують у повторах, канал розміщує його на своїй інтернет-платформі (як, наприклад, весь продукт виробництва холдингу «1 + 1»), його багато разів демонструють на платних кабельних каналах (як FILM.UA, що намагається залишати за собою права на власний продукт, не віддаючи його в безроздільне користування телеканалам-замовникам), його заливають на YouTube. Це все неминуче монетизує серіали. Що і відрізняє їх від українського кіно, яке поки що переважно лише паразитує на державному бюджеті, заробляючи на самому процесі виробництва, «освоюючи» кошти.

І продакшени, і телевізійники визнають, що телевізор залишається найбільшою прибуткоутворюючою ланкою. Оксана Янко, виконавчий продюсер «2 + 2», впевнена, що світова тенденція перегляду серіалів «запоєм» онлайн на українського глядача поки ще не поширюється. «Ми проводили фокус-групи нашої цільової аудиторії – чоловіки 18–54. В одній групі з шести чоловік лише один користувався системою перегляду онлайн. Іншим простіше включити в певний час телевізор», – пояснює вона.

Навесні цього року прийнятий новий закон про кіно обіцяє державну підтримку серіального виробництва. Тепер держбюджет фінансуватиме не лише кіно, а й серіали. Продакшени подаватимуть проекти на конкурс (пітчинг), і комісія визначить, що саме держава підтримає грошима. Прописані в законі бюджетні гроші вони зможуть отримати після того, як Верховна Рада узгодить між собою бюджет, податковий кодекс та інші необхідні документи. Боротися в конкурсі всі вони будуть за 50% державного фінансування бюджету серіалу. За словами Ірини Костюк, це дозволить не тільки збільшити бюджети, а й запустити у виробництво соціально значущі проекти, в які раніше канали та виробники не наважувалися вкладати гроші.

Другою можливістю збільшити бюджети залишається копродукція. Шукати співінвесторів за кордоном – загальна європейська тенденція, стверджує Фредерік Лавінь, арт-директор Series Mania Festival (фестивалю серіалів у Парижі). «Зараз це єдиний спосіб протистояння американським серіалам, в яких бюджети незрівнянно високі, – каже він. – Наступної весни ми вже вдев'ятеро проведемо наш фестиваль, головною метою якого є пітчинг. Національні продакшени з європейських країн презентують свої ідеї та шукають партнерів у інших країнах. І для цього не потрібно створювати нейтральні історії без прив'язки до своєї країни. Останнім часом з'явився термін «глокал» – це локальна історія, цікава глобальному глядачеві. Подивіться на скандинавські серіали, наприклад «Міст». Фокус виключно на дансько-шведських відмінностях і одному мосту, що їх об'єднує, де і відбувається вбивство. Але виявилося, що це цікаво глядачеві в усьому світі. Плюс у кожної країні є сусіди – це теж потенціал для адаптації».

Зростання бюджетів відкриває можливості для підвищення якості. Світова практика демонструє: телевізійний продукт уже пару років як наздогнав велике кіно, а місцями нерідко переганяє його. Планка якості, що виставляє вітчизняний глядач українському виробнику, все ж піднімається, – до такого висновку дійшли учасники серіальної секції, що цього року вперше пройшла в рамках Одеського міжнародного кінофестивалю. А це означає, що і виробник неминуче буде змушений шукати способи, як задовольнити найвибагливіші смаки свого клієнта.