mind

Газове дежавю: Україна знову заговорила про міжнародний консорціум навколо ГТС

Кого президент і «Нафтогаз» закликають до співпраці, та чи вдасться уникнути впливу «Газпрому»

Газове дежавю: Україна знову заговорила про міжнародний консорціум навколо ГТС
Фото УНIАН

Щоб європейський бізнес не втратив інтересу до розвитку відносин з Україною щодо газового транзиту і модернізації газотранспортної системи, «Нафтогазу» доведеться знайти можливості для відновлення контактів з «Газпромом». Без втручання на найвищому політичному рівні ця проблема залишиться невирішеною.

Президент Петро Порошенко прагне реанімувати ідею створення міжнародного консорціуму для експлуатації української газотранспортної системи (ГТС). Він очікує, що на початку 2018 року в Брюсселі відбудеться «потужна інвестиційна конференція», присвячена залученню інвестицій в українську економіку і ГТС для забезпечення енергетичної безпеки Європи. За словами Порошенка, «є прагнення європейських газотранспортних операторів до спільної модернізації і експлуатації» української газотранспортної інфраструктури: підземних газових сховищ (ПСГ) і магістральних газопроводів.

Газовий консорціум
Iлюстрацiя «Укртрансгаз»
Газове дежавю: Україна знову заговорила про міжнародний консорціум навколо ГТС

Навіщо Україні знову знадобився «газовий» консорціум? Співпраця в рамках міжнародного консорціуму, за задумом української влади, змусить ЄС відмовитися від підтримки будівництва разом з «Газпромом» нового газопроводу «Північний потік – 2» в обхід України. У результаті Україна розраховує залишитися основним маршрутом для транспортування російського газу в ЄС, що збереже близько $2 млрд річних транзитних доходів для «Нафтогазу».

«Ми не тільки критикуємо і блокуємо цей політично мотивований проект [«Північний потік – 2»]. Ми запропонували можливість створення міжнародного консорціуму на основі нашої газотранспортної системи», – підтвердив Костянтин Єлісєєв, заступник глави Адміністрації президента Порошенка.

Чому Європа насторожі? Але українська ініціатива для європейського бізнесу менш приваблива, ніж спільне підприємство з «Газпромом» у рамках «Північного потоку – 2». Консорціум, на відміну від СП із російською корпорацією, не забезпечує європейським компаніям довгострокову генерацію прибутку та віддачу інвестицій від спільного бізнесу. Він створюється на певний термін з іншим призначенням.

У ст. 120 Господарського кодексу України пояснюється, що консорціум – це «тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення... певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо)» за рахунок коштів учасників та з інших джерел, визначених статутом. І «у разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність».

Крім цього, на конкурентоспроможності української ідеї з консорціумом негативно відбивається відсутність стратегії розвитку ГТС. Західному бізнесу незрозумілі можливі сценарії її експлуатації в умовах, коли існує ризик втрати Україною статусу основної транзитної країни для російського газу. Без цього ГТС стає менш спокусливим активом для інвестицій.

Які кроки вживає українська сторона? Разом із західними консультантами «Нафтогаз» почав комплексне вивчення українських ПСГ. У понеділок НАК повідомила, що 12 липня відбулася установча сесія за проектом, що фінансується Єврокомісією і передбачає прогнозування попиту на послуги зберігання газу в наступні 20 років та вивчення можливостей України на ринку ПГС.

Прес-служба «Нафтогазу» уточнює, що на основі отриманих результатів буде розроблено декілька стратегічних сценаріїв оптимального використання українських ПГС. Реалізовуватиме проект консорціум, серед учасників якого французький оператор ПГС (Storengy, дочірня компанія ENGIE) та міжнародна юридична фірма CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang.

Визначивши пріоритет зовнішньої політики розширення інтеграції з ЄС, Київ взяв на себе зобов'язання щодо розформування холдингової структури НАК «Нафтогаз України» на окремі самостійні компанії за профілем діяльності. Законодавчо реструктуризація НАК була оформлена ще в березні 2015 року розпорядженням Кабміну №375.

Цим документом влада затвердила план реформ газового сектора, який передбачає розробку моделі реформування, узгодження її з енергетичною спільнотою та її виконання.

Так само 2015 році за ініціативою Кабміну було прийнято закон, який дозволив оренду власних магістральних газопроводів та ПСГ зарубіжними компаніями, але без права їхнього відчуження. Мається на увазі, що власником і оператором ГТС стане держава Україна, яка володіє не менш ніж 51% акцій управляючої компанії. А її партнерами зможуть виступати лише компанії з країн Євросоюзу або США. Остаточне рішення щодо участі такої компанії в статутному капіталі оператора ГТС прийме Верховна Рада.

Аналогічна схема передбачена і для участі закордонних компаній у підприємстві на основі підземних газових сховищ. Для виконання закону на базі НАК «Нафтогаз України» повинні бути створені два публічних акціонерних товариства: «Магістральні газопроводи» та «Підземні газові сховища України».

Де криються підводні камені? Повністю убезпечити ГТС від ризиків можливого впливу російського «Газпрому» на її функціонування буде непросто. Справа не лише в зацікавленості України зберегти доходи від транзиту російського газу. Найбільші енергохолдинги ЄС, на зацікавленість яких розраховує Кабмін, тісно співпрацюють з «Газпромом» й із закупівель газу, й із реалізації інфраструктурних проектів. Тому через європейських партнерів російська монополія може також впливати на умови управління українськими ГТС і ПГС.

Лишається неврегульованою і проблема управління «Нафтогазом» – зокрема, розподіл повноважень між Міненерго та МЕРТ. Вона створює передумови для конфліктів навколо НАК на рівні політичних сил з правлячої коаліції Верховної Ради, тому що вони отримують можливість визначити склад Кабміну за квотним принципом.

Така проблема виникла, коли Кабмін у грудні 2015 року вирішив перепідпорядкувати держхолдинг. Тоді відбулася передача тільки корпоративних прав НАК від Міністерства енергетики до МЕРТ, було змінено його устав.

А майнові права на ключові активи НАК, які знаходяться в розпорядженні його дочірніх компаній, але не входять в їх статутний капітал, залишилися у Міненерго. Тобто саме Міненерго відповідає за інвентаризацію та правила експлуатації цих активів, а МЕРТ не має відповідних повноважень, щоб прийняти необхідні рішення щодо ввіреного управлінню «Нафтогазу» державного майна.

Зокрема, ГТС та ПГС, які є державною власністю, а їх облік ведеться в реєстрі державних коштів Фонду державного майна України. ФДМУ, в свою чергу, делегував функції управління ГТС і ПГС Міненерго. А вже Міненерго передало право користуватися цими активами оператору газотранспортної системи України – компанії «Укртрансгаз», що входить у структуру НАК.

Такий формат взаємодії та взаємопідпорядкування між Міненерго та «Нафтогазом» залишається актуальним й досі. МЕРТ у ньому участі не бере. Миненерго відповідає й за інші питання, що пов’язані з функціонуванням НАК. Перш за все, це міністерство визначає державну політику в паливно-енергетичному секторі, зокрема в нафтогазовій галузі. Наприклад, приймає рішення щодо модернізації магістральних газопроводів та будівництва потужностей для реверса газу з ЄС. Також Міненерго реалізує програми міжнародного фінансування тощо.

Тобто для «Нафтогазу» підконтрольність Миненерго актуальна як і раніше, незважаючи на перехід 100% акцій компанії в управління МЕРТ. У 2015 році Кабмін легалізував лише передачу корпоративних прав держхолдингу МЕРТ, але ігнорував майнові питання, які залишилися в компетенції Фонду державного майна.

У Києва та Москви відсутнє чітке уявлення про те, як далі розвиватимуться контакти «Нафтогазу» з «Газпромом». З 2014 року вони скоротилися до мінімуму. «Нафтогаз» вважає своїм досягненням відмову від закупівель російської газу та переходу на постачання реверсом з ЄС. «Газпром», у свою чергу, чекає 2019 року, коли скінчиться термін дії транзитного контракту з «Нафтогазом», а новий договір не буде укладено, щоб переорієнтувати весь транспорт на альтернативні маршрути.

Однак залишається відкритим питання про суть інших довгострокових контрактів «Газпрому» з країнами ЄС, виконання яких залежить від української транзиту, а порушення їхніх умов загрожує російській монополії збитками. Наприклад, контракт «Газпрому» з Eustream (Словаччина) на транспортування російського газу діє до 2029 року, і за цією угодою «Газпром» платитиме за словацький транзит незалежно від обсягу. Так само є ряд довгострокових домовленостей, в умовах яких позначається маршрут транспортування газу через Україну. У квітні 2014 року в інтерв'ю німецькій газеті Handelsblatt заступник голови правління «Газпрому» Олександр Медведєв запевнив, що зобов'язання за цими контрактами «висічені в граніті». 

Терміни дії контрактів «Газпрому»
на постачання газу до європейських країн з транзитом через Україну

Країна Закінчення контракту (рік)
Угорщина 2015
Боснія та Герцеговина 2016
Словенія 2017
Сербія 2021
Польща 2022
Болгарія 2022
Греція 2026
Австрія 2027
Македонія 2027
Румунія 2030
Італія 2035
Туреччина 2042

Джерело: «Газпром»

Чому історія повторюється? Залучити західні компанії до інвестицій у ГТС Україна намагається не вперше. Наприклад, ще в 1997 році Shell запропонувала Києву приватизувати магістральні газопроводи, оцінивши їх у $12 млрд. Але українська влада відхилила цю пропозицію, вважаючи таку оцінку дуже зниженою.

Глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв у 2014 році говорив, що вартість української ГТС становить $25–35 млрд. Тоді ж він анонсував переговори з західними компаніями щодо їхнього залучення до управління ГТС. Міністерство направило на адреси Shell, ExxonMobil та Chevron листи з пропозицією обговорити їхню можливу участь у майбутньому українських газотранспортних магістралей. Але ця історія не отримала продовження через загострення кризи в українсько-російських відносинах та воєнного протистояння на Донбасі.

До загострення міждержавних відносин «Нафтогаз» з «Газпромом» розглядали можливість створення міжнародного консорціуму з управління українською ГТС, в якому передбачалася також участь європейських компаній. За такої структури дотримуються права всіх трьох зацікавлених сторін: Росії як постачальника газу, України як його транзитера та країн ЄС як споживачів.

Наскільки проект перспективний у нинішніх реаліях? Наразі, коли політичні та економічні контакти Москви та Києва обмежені, незрозуміла потенційна роль «Газпрому» в майбутньому консорціумі, який має допомогти Україні отримати надходження від російського газового транзиту.

В Євросоюзі поширена практика створення консорціумів для поставок газу. Тому питання про перспективи експлуатації української ГТС може бути врегульоване в рамках такої моделі, якщо Київ розробить для західних партнерів привабливу пропозицію, перспективну не лише з погляду енергобезпеки, а й отримання прибутку.

Міжнародні консорціуми з транспортування газу до країн ЄС 

«Будівництво – експлуатація – володіння»

Назва підприємства Маршрут газопроводів Оператор  Власники часток або акціонери
Trans Europa Naturgas Pipeline (TENP) Нідерланди – Німеччина – Швейцарія      E.On Ruhrgas E.On Ruhrgas (51%), ENI (49%)
Sociedad para el Estudio y Promocion del Gasoducto Argelia-Europa (MedGaz)     Алжир – Іспанія – Франція CEPSA Sonatrach, CEPSA, Iberdrola, Endesa, Gaz de France 
Gasdotto Algeria Sardegna Italia (GALSI)  Алжир – Сардинія – Італія  Edison S.p.A Sonatrach, Edison S.p.A.,
Ene, Сардинія, Hera Trading 
Enrico Mattei gas pipeline Сo. Ltd (колишній TransMed)  Алжир – Туніс – Італія – Словенія Держкомпанії країн – учасниць за своїми секціями ENI, Sonatrach, Sotugat
Greenstream pipeline Лівія – Італія (недобудований у Лівії) Agip Gas
(ENI Group, державна)
ENI, National Oil Corp.of Libia 
Norpipe natural gas pipeline Норвегія – Німеччина Gassco
(державна)
Statoil, Petoro, ConocoPhillips, ENI, ExxonMobil, Norsea Gas, Royal Dutch Shell, Total, DONG
Trans Adriatic Pipeline (TAP) Туреччина –Греція – Болгарія – Македонія –Албанія
(введення в експлуатацію заплановане на 2019–2020 рік)
TАР EGL, Statoil, E.ON Ruhrgas

«Будівництво – експлуатація»

Назва підприємства Маршрут газопроводів Оператор  Власники часток або акціонери
Arab Gas pipelines
(колишній Euro-Arab Mashreq Gas)
Єгипет – Йорданія –Сирія – Туреччина (недобудований у Сирії) Держкомпанії країн – учасниць за своїми секціями Держкомпанії країн – учасниць
Pedro Duran Farell pipeline (колишній Maghreb Europе Pipeline)  Алжир – Іспанія Spanish Gas Natural
(державна)
Держкомпанії країн – учасниць
Trans Austria Gasleitung GmbH (TAG) Італія – Австрія OMV
(державна)
ENI (89%), OMV (11%)
Skanled Норвегія – Швеція – Данія Gassco
(державна)
Petoro, Skagerak Energi, E.ON Ruhrgas, PGNiG,
Energinet.dk VNG Verbundnetz Gas, Gasunie,
Göteborg Energi

«Експлуатація – торгівля»

Назва підприємства Маршрут газопроводів Оператор  Власники часток або акціонери
Slovensky plynarsky priemysel (SPP) Україна – Словенія – Чехія Slovak Gas Holding
(по 50% акцій володіють E.On Ruhrgas та GDF Suez)
Slovak National Property Fund, Slovak Gas Holding 
New Europe Transmission System (NETS) Україна –Угорщина – Хорватія Держкомпанії країн – учасниць за своїми секціями Transgaz, FGSZ , BH-Gas, Geoplin, OMV, Plinacro,
Srbijagas, Bulgartransgaz

Джерело: Міненерговугілля