mind

Іфор Ффоукс-Вільямс: «Український бізнес треба навчити домовлятися із конкурентами»

Один з найвпливовіших світових практиків та автор методології з розвитку бізнес-кластерів – про розвиток цього напряму в українській площині

Іфор Ффоукс-Вільямс: «Український бізнес треба навчити домовлятися із конкурентами»
Фото: kmbs.ua

В Україну завітав Іфор Ффоукс-Вільямс – один з найвпливовіших світових практиків та автор методології з розвитку бізнес-кластерів. Він є директором консалтингової компанії ClusterNavigators та засновником The Competitiveness Institute (TCI), найбільшої у світі мережі спеціалістів, які вивчають конкурентоспроможність регіонів та країн.

Бізнес-кластер – це географічна концентрація взаємопов’язаних підприємств та установ у конкретній галузі. Розвиток кластерів допомагає підвищити конкурентоспроможність кожного окремого підприємства за рахунок ефекту синергії. Одним із основних принципів цієї методології є так званий coopetition, тобто налагодження співробітництва (cooperation) в умовах конкуренції (competition).

Іфор Ффоукс-Вільямс приїхав у Київ, щоб попрацювати з випускниками першої в Україні «Школи розвитку кластерів», а також зустрітися з мерами п’яти українських міст та учасниками МВА-програм Києво-Могилянської бізнес-школи. Крім цього Іфор поділився з Mind прикладами бізнес-кластерів у світі і в Україні.

 Іфоре, ви прибули сюди з Нової Зеландії, щоб поділитися своїм досвідом у розвитку бізнес-кластерів. А як розпочався ваш особистий шлях у цій сфері?

Я почав займатися кластерами близько 25 років тому. На той час я працював у Національному агентстві з розвитку експорту. Ми шукали шляхи залучення малого бізнесу на зовнішні ринки та розробили програму, яка об’єднувала маленькі компанії. Тоді я зрозумів, що цього замало – так і з’явилася програма з підтримки розвитку бізнес-кластерів.  

Який кластер першим привернув вашу увагу на той час?

Однією з перших галузей, з якими я працював, був кінематограф. Ви, напевно, бачили фільм «Володар перстнів»? (сміється). Свого часу він дав поштовх для цієї спеціалізації. Наразі це фантастична реклама для Нової Зеландії.

Зараз ви консультуєте з розвитку бізнес-кластерів понад 50 країн у всьому світі. Які цікаві кластери вам траплялися?

Мені пощастило, я багато працював в Африці та Азії, у країнах Балтії, Швеції, Норвегії, Ісландії, Данії, Німеччині, нерідко в сільських місцевостях. Навіть у маленьких країнах існують місцеві спеціалізації.

Часто мені доводиться мати справу з закритими культурами, в яких люди не почуваються комфортно, розмовляючи один з одним, та не бажають ділитися інформацією. У таких випадках проходить доволі багато часу, доки люди починають відкриватися та шукати можливі напрямки кооперації.  

Кластери є скрізь – наприклад, на півночі Литви є харчовий бізнес-кластер: декілька компаній виробляють органічні продукти харчування, також там є навчальний захід, урядове агентство та агентство з залучення інвестицій у цю галузь. Часто ці організації вже існують поряд одна з одною, але ніяк не співпрацюють. Програма з розвитку кластерів якраз допомагає їм об’єднатися в єдину команду.

В Україні теж є декілька кластерів, які дуже добре виділяються: наприклад, IT-кластер у Львові або кластер з виробництва весільних суконь у Чернівцях – там знаходиться понад 300 компаній-виробників. Як це сталося і чому вони всі там? Іноді є невеликий бізнес, або в цьому випадку це може бути одна пані, яка у власній квартирі почала шити весільні сукні, потім сусідки починають її копіювати і через деякий час їх вже 300 і вони експортують свою продукцію далеко за межі України.

Нам не потрібно винаходити кластери, вони вже існують, ми лише допомагаємо їм розвиватися та разом вирішувати проблеми, які в них виникають: чи то навчання, чи обладнання, чи труднощі з експортом або імпортом, чи розуміння німецького або французького ринку.

Кластерний розвиток допомагає зрозуміти, де є спільні можливості. Для цього ми навчаємо кластерних менеджерів, які виконують роль об'єднуючої сили. Вони комунікують з ключовими людьми на ринку, навчальними інституціями, представниками влади та різноманітними організаціями.   

На кого працюють кластерні менеджери? Кому вони звітують?

Типовий кластерний менеджер являє собою каталізатор, який поєднує всю систему. Зазвичай у них є досвід у сфері розвитку бізнесу, часто маркетинговий досвід. Іноді їх наймають місцеві муніципалітети, іноді – компанії з самого кластера, якщо у них є для цього ресурси.

Вони не повинні звітувати перед політиками, вони звітують бізнес-лідерам своєї кластерної ініціативи. Дуже важливо, щоб кластером керував бізнес, і рухався він зі швидкістю бізнесу. Іноді мені траплялися кластерні ініціативи, створені муніципалітетом або урядом, і вони в кінцевому підсумку їм і належали. Так не працює. Ми використовуємо термін Triple Helix – це поєднання бізнесу, уряду та освіти.

Яким чином освіта впливає на розвиток бізнес-кластера?

– Дуже часто головною проблемою в бізнесі є нестача кваліфікованих кадрів. Освітня частина Triple Helix може бути репрезентована університетом, технікумом, школою – будь яким навчальним закладом. У випадку з весільними сукнями, наприклад, діти ходять у школу на уроки праці, де навчаються шити.  

Також це можуть бути науково-дослідні інститути, які проводять досліди на замовлення. У меблевому кластері це може бути дослідження різних якостей клею або товщини стільниці. Аналогічним чином, це можуть бути спеціалізовані тренінги. Головне розуміти, у чому саме є потреба, а для цього потрібен діалог і бажання ділитися власними проблемами та шукати шляхи їхнього вирішення.   

На цю закритість, напевно, дуже впливає менталітет. Чи можете ви навести приклади з тих країн, які ще більш закриті, ніж Україна?

Дійсно, в Україні є певні проблеми з відкритістю, що пояснюється вашою історією та сучасними подіями. Але навіть у Новій Зеландії, звідки я родом, мені часто доводилося відвідувати збори, де люди сиділи у закритих позах. Їм було дуже незручно знаходитися в одній кімнаті з конкурентами. І хоч вуха у них були напевно більші, ніж у слонів, бо слухали вони аж надто уважно, їхні роти були закриті, бо вони боялися бовкнути зайвого.  

Часто у кластерах, де компанії диференційовані – ІТ, наприклад, такі діалоги проводити набагато легше. В інших сферах проходить значно більше часу, доки зміниться культура спілкування з конкурентами. У цих випадках я шукаю прості речі, які можуть поєднати ці компанії – це може бути навчальна програма, або виставка, на якій можна орендувати спільний стенд, або веб-сайт, який допоможе розказати світу про існування цього кластера. Але якщо лише розмовляти, аналізувати та проводити воркшопи – бізнес швидко втрачає інтерес. Потрібні практичні рішення та маленькі перемоги.

Хто зазвичай виступає основним інвестором? Який сценарій краще, і як це впливає на розвиток кластера?

– Найкраще, коли фінансуванням займається низка установ. Якщо все фінансує одна людина, то є ризик монополізації кластерної ініціативи, і ця людина вважає доцільним диктувати порядок денний усьому кластеру.

Зазвичай інвесторами є уряд на національному або місцевому рівні; університет або навчальний заклад, що може допомогти з офісом, наприклад; часто і самі підприємства роблять свій внесок. І чим більший бізнес, тим більше коштів він вкладає. Головна стаття витрат – це кластерний менеджер, бо він є стимулятором розвитку кластера.  

Одне з питань, які я люблю ставити власникам бізнесу: «Уявіть, що ви можете подвоїти свій прибуток. Що вам для цього потрібно?». І вони відповідають, що потрібно скоротити витрати на упаковку, або почати експортувати продукцію, або розширити штат співробітників. Ці відповіді допомагають кластерному менеджеру зрозуміти потреби кластера, можливості для розвитку, співпраці та розробити план дій.

Ви, разом із Києво-Могилянською бізнес-школою, уже випустили одне покоління кластерних менеджерів. Які навички та знання їм потрібні для того, щоб досягти успіху?

У нас є 115 випускників і більше 1000 людей, яких ми тим чи іншим чином познайомили з концепцією розвитку бізнес-кластерів. Під час цього візиту до Києва в мене запланована зустріч із п'ятьма українськими мерами з різних регіонів. Їм подобається концепція розвитку бізнес-кластерів, і вони хочуть дізнатися, як можуть запустити процес у своїх регіонах.

В Європі є близько 1500–2000 кластерних менеджерів. Біля двох третин походять з того ж сектора, в якому зараз працюють. Але важливіше, щоб ця людина мала розвинені соціальні навички, вміла стукати у замкнені двері та могла зібрати конкурентів за одним столом для обговорення спільних цілей.

Познайомитися з будь-яким ринком можна за два-три місяці, тому я дивлюся, чи не забракне цій людині рішучості поговорити з президентом України або ж змотивувати людей у цеху.  

Чому саме ви навчали студентів під час курсу в KMBS?

Я написав книгу, яку зараз перекладають українською мовою. Це практичний посібник, який пояснює, що таке бізнес-кластер, принципи їхнього розвитку, роль кластерного менеджера, з якими перешкодами можна зіткнутися, аби не отримати «ножа в спину».

Які перешкоди трапляються найчастіше?

– Кластерний менеджер – це агент змін. Він допомагає підвищити конкурентоспроможність, але у будь-якому кластері є люди, що не хочуть змінюватися, бо, можливо, їх влаштовує стан справ на сьогодні. Це також може бути навчальний заклад, який не хоче слухати про потреби фірм. Роль кластерного менеджера полягає в поясненні великим компаніям, що їм, можливо, потрібна кооперація з маленькими компаніями, бо вони більш гнучкі, відкриті, сучасні та ІТ-орієнтовані.  А їм у свою чергу вигідна співпраця з великими компаніями.

Яка географія у бізнес-кластерів?

– ІТ-кластер може розміщуватися у декількох кварталах. Агрокластер або кластер, пов’язаний з гірським туризмом, може бути набагато більшим. У випадку з ІТ головне, щоб було легко зустрітися, випити чашечку кави – ці речі дуже важливі, бо саме під час живого спілкування з’являються нові ідеї.

Згадаємо приклад Кремнієвої долини – IT-компанії не розкидані по всій Каліфорнії, вони знаходяться на невеликому клаптику землі. І компанії платять величезні суми за оренду, щоб мати там офіс. Багато із здобутків Кремнієвої долини доступні у всьому світі, але що дійсно має цінність – так це інформація, яка витає в повітрі. І щоб отримати доступ до цієї інформації, потрібно знаходитися саме там, бути не лише в епіцентрі цієї системи, але і бути її частиною.

Деякі люди вважають живу присутність неважливою у цифрову епоху, але на мою думку, для інтенсивної навчальної активності вона необхідна. У Мюнхені більшість біотехнічних компаній розташовані на такій відстані від університету, що її можна легко подолати на велосипеді. Бо саме цей університет є центром знань і точкою дотику для цих компаній.

– Як глобалізація впливає на бізнес-кластери?

– Глобалізація відкриває для України світ. І водночас решта світу може досягти України. Ще один приклад: у Італії є містечко з населенням близько 7500 людей. Вони виготовляють третину європейських шкарпеток. Там зосереджено близько 200 шкарпеткових фірм. Ще є Берген у Норвегії – звідти надходить половина поставок підводного обладнання у світі. На півночі Швеції розташоване місто Лулео. Там є університет, у якому я познайомився з бразильським студентом. Він розказав мені, що вчиться там, бо це найкращий у світі навчальний заклад за спеціалізацією «ІT у гірничодобувній промисловості». Але якщо ви не працюєте в цій сфері, для вас це буде лише точка на карті. І таких місць у Європі безліч.

Я бачу в Україні дуже багато можливостей для розвитку. Наприклад, зимовий туризм і пов'язане з ним виробництво спортивного спорядження та одягу. Далі це може перерости у гірський велотуризм влітку. А розвиток спеціалізації стає магнітом для міжнародних інвесторів.

З чого починається кластер?

– Все може починатися з трьох-чотирьох компаній, і, можливо, з одного або двох постачальників. Кластер повинен мати регіональне значення. Скільки кластерів є в Україні? Ніхто не знає, але деякі з них важливі на національному рівні, інші – на регіональному.

Я був у невеликому містечку Сунне, що у Швеції. Протягом довгого часу основною промисловістю міста була переробка деревини, що з часом переросло у виробництво упаковки. Потім там побудувала завод компанія TetraPack, чим привабила своїх конкурентів. Таким чином з’явився кластер з виробництва гнучкого пакувального матеріалу. Згодом головною компетенцією став графічний дизайн для цього типу упаковки – це маленьке містечко є європейським центром за цією спеціалізацією. Невідомо, що буде наступним кроком. Кластери постійно продовжують змінюватися, вони ніколи не залишаються статичними.

Що може спричинити провал кластерного розвитку?

– Проблема може бути у кластерному менеджері. Якщо він аналітик, закулісна людина, йому незручно стукати в двері. Або, за відсутності ресурсів, його призначили на три-шість місяців, що замало для будь-якого результату. Або у правлінні компаній сидять люди, які вміють говорити правильні речі, але водночас не хочуть змін.

Іноді проблема в занадто довгостроковому плануванні, коли як у першу чергу потрібно зривати фрукти, що висять на відстані витягнутої руки, а не дертися на верхівку дерева і потім боляче падати.