mind

Ситуація в зоні АТО: завершення епохи «повзучого наступу»

Чому це сталося і які варіанти ймовірні далі

Цей матеріал також доступний російською
Ситуація в зоні АТО: завершення епохи «повзучого наступу»
Фото: УНІАН

Останні криваві дні на лінії зіткнення на Донбасі ознаменували закінчення дуже важливого етапу позиційної війни – використання нашими військовими тактики «повзучого наступу». Цей термін з'явився в лютому 2016 року, коли під час одразу декількох оперативних наступів наша армія стала застосовувати нову тактику, що полягала у поступовому «видавлюванні» супротивника з «нічийної території» (яку на Донбасі звично називають «сірою зоною»).

Через особливості рельєфу після літа 2014 року склалася ситуація, коли укріплені позиції бойовиків могли розташовуватися від армійців у 1000–1500 метрах, а на приморському напрямку в «нічийні» взагалі потрапили цілі села і селища. Цю територію ніхто не контролював, через неї безперешкодно просочувалися диверсійні та розвідувальні групи.

І ось цю територію було вирішено, як то кажуть, «прибрати до рук». Причому, як правило, просування було відносно невеликим – максимум 100–200 метрів силами до взводу. Зазвичай вночі група виходила на нові позиції й до ранку обкопувалася, вранці вже над посадкою майорів український прапор. Далі все залежало від підготовки і бойового духу підрозділу. Справа в тому, що такі території знаходилися, як правило, поза населеними пунктами. І противник щосили міг застосовувати заборонені Мінськом калібри артилерії – 122-мм, 152-мм і танки. Якщо траплялися досить мотивовані бійці, як то, наприклад, морські піхотинці під Маріуполем, то просування йшло практично постійно. Деякі частини командуванню доводилося підсилювати – так, на певних напрямках з'явилися «дикі добровольці» з Української добровольчої армії, які формально не підпорядковувалися командуванню сил АТО.

Якщо знову ж таки виходити з географії – а приблизно 70% лінії зіткнення проходить берегами двох річок: Сіверський Донець на Луганщині та Кальміус в Донецькій області, то фактично з'явилися чотири напрямки, де відбувався «повзучий наступ»: Світлодарська дуга, Авдіївський, Докучаєвський та Приморський.

Ситуація в зоні АТО: завершення епохи «повзучого наступу»

Світлодарська дуга

Під цією назвою на Донбасі відома ділянка фронту, висунута в бік Дебальцевого півколом приблизно в тих місцях, де взимку 2015-го нашим військам вдалося стримати наступ противника після втрати позицій у районі Дебальцеве – Вуглегірськ.

Цей район стратегічно важливий для обох сторін: з одного боку, контроль нашими військами району Дебальцеве – Красний Луч – Шахтарськ – Єнакієве фактично гарантує розсічення території «молодих республік» на дві частини. Саме тому тут влітку 2014 року і взимку 2015-го розгорнулися одні з найзапекліших боїв донбаської кампанії.

Після Дебальцевської операції становище сторін тут характеризувалося наявністю великої «сірої зони». Бойовики не стали обкопуватися в голому степу, а зайняли позиції на горбах на північ і на північний захід від Логвинового, а також у Санжарівці, Калинівці та Лозовому, зосередивши основні сили в районі Дебальцевого.

З іншого боку, наші армійські підрозділи в чистому полі стали створювати повноцінну оборонну позицію з трьох ліній окопів, бліндажів та взводних опорних пунктів (ВОП), що спиралася на природні перешкоди, як то водосховище Вуглегірської ТЕС.

Починаючи з лютого 2016 року тут почалося постійне «бодання» у «сірій зоні». Воно-то спочатку і було названо «повзучим наступом» з боку ВСУ – через безшумні сутички диверсійних груп. Наприкінці червня – початку липня тут сталося принаймні одне серйозне бойове зіткнення з використанням бронетехніки і артилерії. 54-а окрема мотопіхотна бригада і добровольці «Правого сектора» змогли серйозно просунутися, зайнявши кілька стратегічно важливих висот. Тоді ж загинув оперний співак Василь Сліпак, який воював у рядах «Правого сектора», втрати понесли і армійці.

Однак за наказом командування захоплені висоти довелося залишити. З новою силою бої тут розгорнулися в середині грудня 2016 року – і знову не обійшлося без втрат. Так, лише 18 грудня тут загинуло п'ять бійців і шість були поранені.

Постійні сутички у вигляді роботи мобільних вогневих груп відбуваються тут і понині.

Приморський напрямок

Лінія протистояння під Маріуполем склалася після двох важливих подій: вторгнення російських військ у серпні 2014 року і падіння Новоазовська, а також Широкинської операції у лютому 2015 року. Після запеклих боїв тут встановилося відносне затишшя, чому дуже сприяла наявність значної за територією «сірої зони» з великою кількістю дрібних населених пунктів.

Ситуація кардинально змінилася, коли бойовики у грудні 2015 року в відкриту захопили населений пункт Комінтернове (після деокупації – Пікузи), яке, до речі, згідно з Мінськими угодами повинно бути українським. Наші військові теж відчули себе вільними від будь-якого роду домовленостей і активно почали займати нові позиції.

З літа 2015 року фронт тут стали тримати морські піхотинці з 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Ситуація в зоні АТО: завершення епохи «повзучого наступу»
Фото: УНІАН

Авдіївський напрямок

Вельми непроста ситуація склалася в районі Авдіївська промзона – Ясинувата. Причому тут в район боїв потрапила стара частина Авдіївки і розташована неподалік Донецька фільтрувальна станція. При цьому, намагаючись вибити наших військових, що займають плацдарм у районі промислової зони, бойовики регулярно обстрілюють житлові квартали і залишають без води прилеглі міста і селища.

З військової точки зору цей напрямок вкрай перспективний, бо в разі прийняття рішення про перехід до наступальних дій, значно підвищує стійкість української оборони, остаточно закриваючи питання з блокуванням траси Донецьк – Горлівка.

Докучаєвський напрямок

Від самого початку «російської весни» на Донбасі навесні 2014 року Докучаєвськ виявився в центрі подій. Перш за все через те, що тут знаходиться важливий промисловий актив ахметовського «Метінвесту» – ПрАТ «Докучаєвський флюсодоломітний комбінат». Під «владу» «ДНР» місто потрапило в серпні 2014-го, коли під натиском російських військ українські війська фактично без бою залишили Докучаєвськ, Старобешеве, Стилу та Комсомольське.

Після перших Мінських угод лінія фронту тут стабілізувалася. Рідкісні серйозні зіткнення відбувалися південніше – у районі Староігнатівки та Гранітного – там, де знаходився міст через річку Кальміус.

Однак цей напрямок у планах українського командування завжди вважався танконебезпечним: уже восени 2015 року воєнні експерти заговорили про можливий удар загонів незаконних збройних формувань з Докучаєвська через Волноваху в напрямку Бердянська. Тому в районі Новотроїцького та на захід були облаштовані дві досить потужні в інженерному відношенні лінії оборони. Обладнані й позиції для артилерії.

Докучаєвський напрямок став «гарячим» навесні 2016 року, коли під контроль бійцями 72-ї бригади були взяті висоти навпроти міста (так звана позиція «Еверест»), що дозволило контролювати переміщення противника практично в умовах прямої видимості.

Відтоді вже протягом року триває «бодання», адже просування ВСУ тут може серйозним чином змінити розклад сил на Приморському напрямку: у зоні вогневого контролю виявляється одна з ключових трас Донецьк – Волноваха – Маріуполь.

Загальні результати

Фактично до весни 2017 року тактика «повзучого наступу» повністю вичерпала себе з огляду на те, що фізично не залишилося «сірої зони». І відразу почалися проблеми як в українських підрозділів, так і в бойовиків. Оскільки дистанція між сторонами конфлікту зменшилася до 150–200 метрів, з'явилася можливість «працювати» по ворожих позиціях усім спектром піхотного озброєння – від автоматичних гранатометів до снайперської зброї. У таких умовах відразу ж виросли втрати, на які громадянське суспільство в Україні реагує вкрай болісно. Щодо окупованих територій, то з огляду повної інформаційної закритості ця проблема не стоїть так гостро.

Тому командуванню сил АТО доводиться на ходу міняти тактику, щоб зменшити втрати і водночас перехопити ініціативу в «гібридів», які час від часу стали переходити в контратаки, намагаючись переймати українську тактику.

Що нас чекає попереду – серйозне загострення або продовження тягучої позиційної війни – покажуть буквально найближчі декілька тижнів.