mind

Україна з безвізом: обіцяного три роки чекали

Чому замість довгоочікуваної перемоги – гіркий присмак втрачених можливостей

Україна з безвізом: обіцяного три роки чекали
Фото УНIАН

Україна вийшла на фінішну пряму отримання безвізового режиму з Євросоюзом. Сьогодні вдень 521 депутат Європарламенту номінально втілили в життя метаідею, з якої за останні три роки в Україні, без перебільшення, зробили культ. Український безвіз – уже практично вирішене питання, від нього нас відділяє лише вердикт Ради ЄС. Якщо все пройде добре, то фактично безвізовий режим набуде чинності вже цього літа.

Європа не відмовилася від українського безвізу зовсім не тому, що змирилася з інтеграційним майбутнім нашої країни. Вона, на жаль, і досі сприймається як величезна держава із системними проблемами, кричущою корупцією і тривалим військовим протистоянням. Водночас Україна чесно виконала всі вимоги ЄС для надання спрощеного порядку перетину кордону. Парламент декілька разів затверджував величезні пакети економічного, податкового та міграційного законодавства, на яких наполягала влада протягом останніх трьох років. Загалом 140 нормативно-правових актів. Серед них і закон про заборону трудової дискримінації секс-меншин, і не менш одіозний документ про спецконфіскацію, і ще безліч інших резонансних рішень, про які більшість українців уже давно забули. Формально Україна все зробила, ось і в ЄС вирішили підійти до українського питання за аналогічною методикою.

Спершу наші партнери максимально затягнули процедуру. Цьому багато в чому сприяє бюрократична модель європейських інституцій. За цей час багато чого змінилося. Ключовим моментом став грудневий механізм призупинення дії безвізового режиму, який фактично і відкрив перспективи візової лібералізації для України та Грузії. У нашому випадку він звівся до трьох ключових пунктів.

Перший – український безвіз ніяк не пов'язаний з перспективою членства в ЄС. Це, до речі, та правка, яку послідовно відстоювали Нідерланди в іншій українській епопеї – Угоді про асоціацію.

Другий – український безвіз носить виключно характер лібералізації перетину кордону і ніяк не пов'язаний з політичною, кредитною та військовою лояльністю з боку Євросоюзу.

І третій – ЄС зберігає за собою право скасування безвізового режиму в разі збільшення кількості громадян України, які порушують порядок перетину кордону.

Та все це – певна страховка європейців, які за три роки почали дуже обережно ставитися до інтеграційних та інших амбіцій України. Показали це і дебати перед голосуванням в Європарламенті. У цілому всі учасники виступили на підтримку надання нашій країні безвізу, але досить голосно лунали і голоси скептиків.

Ключові теми, щодо яких докоряли Україні, – високий рівень корупції та перекоси в гуманітарній політиці. Польський депутат Ганна Фотига, зокрема, критикувала героїзацію Степана Бандери, а її німецька колега Беатрис фон Шторх і взагалі згадала про Panama papers – скандал, про який у самій Україні вже давно забули. Це говорить про те, що в європейського істеблішменту питання української корупції знаходяться під набагато більшим контролем, ніж усередині нашої держави.

У цілому ж у ЄС вирішили не перетворювати надання Києву безвізу на скандал. Особливо враховуючи те, що на відміну від нас, там розуміють, про скасування якого роду віз йдеться. Убезпечивши себе механізмом припинення, європейці вже не сприймали надання Україні права на короткострокові туристичні поїздки як серйозні політичні та міграційні ризики, як навіть рік тому.

Тим більше що дія «спрощеного порядку...» поширюватиметься виключно на власників біометричних паспортів. А таких в Україні, згідно з офіційною статистикою, лише 3 млн громадян. Загалом же закордонні паспорти мають, за найоптимістичнішими підрахунками, 25% українців.

Тим, хто не встиг оформити біометричний паспорт, буде непереливки. Безвіз обернеться потребою демонструвати на кордоні бронь готелю, зворотні квитки та фінансові гарантії. Загальна сума грошових вкладень для комфортного виїзду в Європу в цьому випадку може вимірюватися тисячами євро, залежно від рівня готелю і можливостей лоукостерів.

При цьому досі має силу міф про можливості заробітку в умовах безвізового режиму, хоча в переговорах з європейцями від самого початку йшлося лише про туристичні візи на 90 днів. Це, звичайно, навряд чи зупинить сезонних працівників і бажаючих випробувати долю, але, як зазначалося вище, якщо таких випадків ставатиме дедалі більше, ЄС оперативно зможе скористатися механізмом призупинення лібералізації.

Концептуально Україна з безвізом запізнилася. В умовах 2013 року – з доларом по 8 гривень і відносно стабільною економікою – він дійсно міг стати стимулом для якісного ривка вперед. У 2017 році він виглядає як забуті на підвіконні квіти, що подаровані занадто пізно і далеко не в найпрезентабельнішому вигляді.
Але незважаючи на об'єктивні проблеми, питання безвізу збереже свою актуальність в Україні ще досить тривалий час. З огляду на те, що описувана тема за останні роки перетворилася на частину національної міфології і політичний тотем, найближчим часом ми станемо свідками масштабної піар-кампанії. Оскільки позитивних трендів хоч з якоюсь додатковою вартістю стає все менше, всілякі інтерпретації безвізового успіху подарують нам ще не одну пафосну політичну цитату.