mind

У полоні системи: де слід шукати витоки корупції та надмірної жорстокості під час конфліктів

Як два найвідоміших експерименти соціальної психології пояснюють українську реальність, в якій переплітаються зловживання владою і збройний конфлікт на Донбасі

У полоні системи: де слід шукати витоки корупції та надмірної жорстокості під час конфліктів
Фото УНІАН

Коли Україну критикують за відсутність прогресу в боротьбі з корупцією і повільність реформ, чиновники шукають виправдання своєї злочинної пасивності в інтригах ідейних конкурентів і складних хитросплетіннях усталеної державної системи.

Новинні стрічки день у день рясніють повідомленнями про поневіряння людей, що вражають своєю жорстокістю і безглуздістю. Опинившись в епіцентрі збройних конфліктів у наш час, солдати або звичайні громадяни, незалежно від походження і виховання, раптом виявляють злобу і агресію, яку важко уявити в їхній поведінці за сприятливіших умов.

На перший погляд, так можуть вчиняти лише люди, які збожеволіли під час війни, тому ігнорують мораль і суспільні норми. А з тими, хто живе в мирній, благополучній обстановці, нічого подібного статися не може.

Але соціальна психологія довела, що ніхто не захищений від подібних дій, вони властиві будь-якій людині. Те, як людина поводиться, часто залежить не стільки від особливостей її характеру і стійкості психіки, скільки від ситуації, в якій вона опиняється.

Це підтверджують результати двох найбільш резонансних експериментів соціальної психології – Стенфордський тюремний експеримент Філіпа Зімбардо і дослідження підпорядкування авторитету Стенлі Мілгрема. Вони дозволяють зрозуміти непрості події навколишньої дійсності і допомагають знайти відповіді на злободенні питання, як от:

  1. Чому боротьба з корупцією і реформи в Україні просуваються дуже повільно, попри зусилля активістів, які зрештою або розчаровуються і йдуть з органів державної влади, або стають частиною системи, з якою перед тим вели боротьбу?
  2. Що змушує людей під час збройних конфліктів виявляти агресивність, не властиву їм за мирних часів?
  3. Чому солдати в умовах війни стають жорстокими, з легкістю вбивають людей і влаштовують криваві сутички, хоча в звичайному житті вони можуть бути беззахисними «ботаніками»?
  4. Через що люди можуть бути схильні до покори, беззастережно виконувати неадекватні накази начальства і схвалювати сумнівні етичні цінності, які суперечать їхнім переконанням?

Заручники системи соціальних ролей

Це, мабуть, найвідоміше і найбільш неоднозначне дослідження, проведене ще в 1971 році американським психологом Філіпом Зімбардо в підвалі Стенфордського університету, який був переобладнаний під експериментальну імітацію в'язниці. Згідно етичного кодексу Американської психологічної асоціації повторювати його заборонено, оскільки він не відповідає сучасним етичним стандартам. Але ніхто не заперечує, що Зімбардо вельми переконливо продемонстрував, як сильно на поведінку людини впливають обставини, в яких вона опинилася. І висновки вченого підтверджуються безліччю прикладів з реального життя в різних країнах, коли під тиском ситуації люди забувають про гуманізм і втрачають своє людське обличчя.

Починаючи свій експеримент, Зімбардо і його команда дали в місцевій газеті оголошення про набір бажаючих взяти участь у двотижневому дослідженні. Їм запропонували за це по $15 на день. З усіх, хто відгукнувся, відібрали 24 емоційно стійких людей зі здоровою психікою. Потім учасників довільно поділили на дві групи: «наглядачів» і «ув'язнених». Сам Зімбардо грав роль начальника в'язниці.

«Наглядачів» одягли в уніформу у військовому стилі і видали їм темні окуляри, аби виключити зоровий контакт із «арештантами». Крім того, кожен з них отримав дерев'яну палицю – як символ влади. «Ув'язненим» довелося ходити у в'язаних шапках, незручних комбінезонах, без нижньої білизни. Імен у них не було, тільки ідентифікаційні номери, а у кожного на нозі побрязкували невеликі кайдани – як нагадування, що вони позбавлені волі. У «тюремних камерах» у їхньому розпорядженні були лише матраци, а годували «в'язнів» украй бідно.

Перед початком експерименту групі, що отримала роль ув'язнених, веліли розійтися по домівках і чекати подальших інструкцій. Але варто було людям повернутися додому, як до них без попередження з'явилася справжня місцева поліція (поліцейські ще раніше погодилися брати участь в експерименті), і кожного учасника звинуватили в збройному пограбуванні. Їм зачитали права, зняли відбитки пальців і сфотографували, після чого роздягнули, обшукали і доправили до «камер», де їм належало провести два наступних тижні.

«Ув'язнені» мали знаходитися там цілодобово. А «тюремники» могли після закінчення зміни йти додому, їм була надана повна свобода дій щодо керування «ув'язненими», за винятком фізичних покарань.

«Наглядачі» невдовзі почали карати «в'язнів», змушуючи їх багаторазово повторювати свої номери і виконувати фізичні вправи, а також позбавляючи їх матраців, аби ті спали на голій підлозі. Дійшло до того, що «тюремники» почали використовувати вбиральню, як привілей: вони не пускали своїх «підопічних» до санітарного блоку, а замість цього приносили їм відро; змушували «в'язнів» чистити туалети голіруч. Понад усе бажаючи принизити тих, хто від них залежить, «наглядачі» навіть змушували «арештантів» роздягатися догола. У третини «наглядачів» проявилися садистичні нахили.

Цікаво, що ніхто з тих, хто виконував роль ув'язненого, не захотів вийти з в'язниці завчасно, навіть коли людям сказали, що за подальшу участь в експерименті їм нічого не заплатять.

Зімбардо прийшов висновку, що люди внутрішньо прийняли свої ролі і повністю адаптувалися до них, тим самим узаконивши це становище зі своєї суб'єктивної точки зору. А з п'ятдесяти осіб, які відвідали експериментальну «в'язницю», тільки одна дівчина засумнівалася в моральності цього дослідження. Побачивши, яке сильне враження на неї справило все, що відбувається в «застінках», Зімбардо вирішив завершити дослідження достроково: розрахований на два тижні Стенфордський тюремний експеримент тривав усього шість днів.

Шокуючий вплив авторитету

Хіба не найдраматичніше дослідження в історії соціальної психології провів американський психолог Стенлі Мілгрем з Єльського університету. Він присвятив його опису свою книгу, яка після виходу в 1974 році справила ефект вибуху бомби. Цей експеримент довів, що звичайні, нормальні люди здатні заподіяти іншій людині біль і страждання, або навіть вбити її електрошоком тільки за те, що вона погано запам'ятовує слова. Виявилося, що люди практично завжди підкоряються наказам з бажання здаватися готовими до співпраці, або просто зі страху, навіть якщо їм при цьому доводиться діяти всупереч власним переконанням чи бажанням.

Добровольцям сказали, що вони братимуть участь в експерименті з вивчення здатності людини до навчання. Їхнє завдання полягало в тому, аби щоразу, коли учень помиляється, обираючи парні слова, піддавати його удару електричним струмом. Учасники експерименту, яким дісталася роль вчителя, бачили, як їхніх «учнів» прив’язують ременями до крісла і від’єднують електроди до їхнього тіла. Вони навіть чули, як деякі «учні» скаржаться експериментатору на хворе серце, а той відповідав, що удар струмом не заподіє жодної шкоди.

«Учителі» перебували в окремій кімнаті, де був розташований прилад – величезний агрегат з перемикачем від 15 до 450 вольт, з поділами по 15 вольт. Під шкалою з цифрами була позначена сила розряду: «Слабкий удар», «Сильний удар», «Небезпека: серйозний удар» і в кінці шкали було позначення найпотужнішого розряду – «ХХХ».
За кожну помилку «вчитель» повинен був вмикати розряд і підсилювати покарання за кожну хибну відповідь. «Учень» же насправді був знайомим Мілгрема, а єдиний справжній розряд отримував задля демонстрації сам «учитель».

Стартував експеримент досить стримано. Але починаючи з 75 вольт, актор-«учень» починав кричати від болю, що міг чути «учитель». При 150 вольтах «учень» волав на повний голос: «Випустіть мене звідси! Я більше не можу!», з рівня у 270 вольт його імпровізовані крики були сповнені нестерпної муки, а коли сила удару досягла 300 вольт, «учень» в розпачі заявив, що більше не відповідатиме на запитання.

Експериментатор-авантюрист сухо повідомляв «учителям», що відсутність відповіді треба розцінювати як помилку і продовжувати електричні розряди, навіть коли знадобиться використовувати останній, найпотужніший рівень.

Звичайно, «вчитель» міг вийти з експерименту будь-якої миті, аби полегшити страждання жертви. На відміну від «учня», прив'язаного до крісла, «вчитель» був абсолютно вільний у своїх діях і рішеннях. Але з 40 чоловіків, які брали участь в експерименті, 26 дійшли до кінця. І стільки ж жінок – тобто 65% випробовуваних, незалежно від статі. Покірні «вчителі» припинили вражати своїх «учнів» розрядами в 450 вольт, тільки коли керівник експерименту велів їм зупинитися.

Крім того, багато учасників дослідження в процесі всіляко принижували своїх «учнів», стверджуючи, що ті такі телепні, що дійсно заслуговують на жорстоке покарання.

Згодом досвід Мілгрема повторювався у різних варіантах, які дозволили визначити, що люди більше підкоряються тим, кого вважають наділеним законною владою. Рівень слухняності виявився високим, незалежно від країни проведення та культурних відмінностей, але віруючі люди найбільше були схильні відмовлятися від своєї волі і слідувати вказівкам керівника експерименту.

Криза держави і влади

Результати досліджень Філіпа Зімбардо і Стенлі Мілгрема, проведені більше 30 років тому, продовжують привертати увагу не тільки в академічному середовищі. До них звертаються в ході судових розглядів, наприклад, щодо нацистів і військових злочинів.

Мілгрем, будучи вихідцем з родини євреїв-емігрантів, виявив інтерес до проблеми підпорядкування влади після того, як на початку 1960-х років весь світ був вражений судом над Адольфом Ейхманом за участь у Голокості. За його наказами були знищені мільйони євреїв. Адвокати Ейхмана будували захист на ідеї, що він, будучи військовим, просто підкорявся наказам командування. Як показав згодом експеримент Мілгрема, ця обставина дійсно могла значно впливати на вчинки і поведінку Ейхмана, який був елементом потужної державної системи нацистської Німеччини і як громадянин цієї країни прийняв її ідеологію.

У 2004 році отримала міжнародний резонанс історія про американських солдатів, які брали участь в тортурах, знущаннях і зґвалтуваннях в іракській в'язниці «Абу Грейб» (після вторгнення в Ірак і повалення режиму Саддама Хусейна вона була перетворена Сполученими Штатами на місце утримання іракців, звинувачених у злочинах проти сил західної коаліції). До 2007 року в результаті розслідування вісім військових отримали тюремні терміни.

У роботі військового трибуналу по цій справі активну участь брав Зімбардо, який побачив багато спільного між своїм експериментом у Стенфорді і зловживаннями в «Абу Грейб». Його турбувало, що під час слухань зусилля військових і американського уряду були спрямовані на звинувачення в зловживаннях «кількох паршивих овець», замість того щоб визнати це системною проблемою збройних сил і системи виконання покарань.

Україні ще доведеться розглядати військові злочини на Донбасі, скоєні під час збройного протистояння, яке там розвивається з квітня 2014 року. Зараз Генеральна прокуратура продовжує розслідування подій, які передували цьому конфлікту і стали причиною людських жертв у Києві під час Революції Гідності, а також призвели до анексії Криму Росією в березні 2014 року.

Вивчення цих трагічних епізодів виявлятиме нові резонансні факти про становлення української державності за сучасних реалій. Але вже зараз на основі результатів досліджень Мілгрема і Зімбардо можна зрозуміти, що стоїть за вчинками і поведінкою тих людей, які опинилися у вирі українських подій останніх років.